вчителювання vs вчителькуватість

Автор: Віктор Громовий, освітній експерт, заслужений вчитель України.

Так, це я придумав неологізм «вчителькуватість» і навіть написав статтю про професійні хвороби вчителів! Див.: Громовий В. Професійні хвороби вчителів, або Хто нам лікар? // Завуч (газ.) (Шкільний світ). -2005. -№35. - С. 3-4.

Від лінчування розлюченими колегами, мене рятує лише те, що я самокритично збагатив нашу педагогічну думку ще й терміном «директоруватість».

Почну з дефініцій.

Вчителювання (анг. Teaching), – це професійна дія людини, яка навчає.

Вчителькуватість, – це характеристика певного явища чи риса тієї чи іншої людини.

На мій погляд, вчителькуватість є жахливою професійною хворобою вчителів. Вчителькуваті – це ті, для кого професія учитель не є помираючою, а вже давно померла. Та нікуди дітись, треба з огидою «перти плуга»…

Мій досвід «включеного спостереження» дає підстави для припущення, що вже після першого року роботи у 30% вчителів з'являються перші симптоми вчителькуватості. Серйозні ознаки цієї професійної хвороби є у половини вчителів з 10-річним стажем роботи.

Вчителькуватість притаманна не лише тим, хто має диплом педагогічного ВНЗ і працює в школі. Цей діагноз може бути поставлений будь-кому. Наприклад, я пишу у ФБ про проблеми у сфері навчального книговидання, а мені у відповідь вчителькувата профспілкова дама з партійною зачіскою пише чергові повчання, бо саме вона і тільки вона найкраще знає, що мені робити і як жити далі…

Характерні ознаки носіїв «вчителькуватості»:

·         Вони мають на все єдино правильну відповідь, грішать менторством і фальшивим пафосом.

·         Відчувають гнітюче безсилля (дається взнаки навчена безпорадність), тому воліють витрачати свою енергію не на творчу діяльність, а на пошук, викриття і покарання «винних».

·         Мають звичку нарікати на дітей-батьків-владу-долю, створюючи загальний депресивний емоційний фон у школі.

·         У них відсутня адекватність у самооцінці, вони так чи інакше демонструють небажання вчитись новому, не мають мотивації до саморозвитку.

·         Вони є рабами Матриці (ревно пильнують за дотриманням звичаїв і традицій системи).

·         Вони є носіями стійкої емоції невдоволення собою, людьми навколо і світом в цілому, мають характерний відчужено-незадоволений вираз обличчя, їм катастрофічно бракує почуття гумору.

·         Вони мають специфічну зовнішність та мімічну маску (вираз обличчя, зачіски, стиль одягу тощо).

·         Їм притаманне патологічне «жабодавство», яке призводить до домінування принципу «взаємнопоїдання», взаємного знищення. Вони сіють і сіють не «розумне, добре, вічне», а зневіру і зловтіху, підставляють підніжку тоді, коли варто було б підставляти плече...

Серед вчителькуватих часто трапляються освітянські енергетичні вампіри, а то і відверто токсичні люди.

Це про них, вчителькуватих, Етьєн Рей писав: «Бувають нещасні створіння, у яких є серце, щоб страждати, але немає серця, щоб любити». Саме такий типаж висміюється у відомому єврейському анекдоті:

—Рабіновіч,ви страждаєте від спеки?
— Я страждаю завжди...

Так, - справжньому вчителюванню!

Ні, - «вчителькуватості»!

                                                                    Посилання  http://osvita.ua/blogs/49626/