Так хочеться іноді зупинити якусь маму з кам'яним обличчям, яка біжить, поспішає, тягне за собою дитину, яку не бачить і не чує! Зупинись, мамо, найбільше диво поруч! І воно не може чекати!

Батьки дійсно дуже багато вкладають у дітей - час, нерви,гроші, здоров'я, сили. Протягом довгих років. Їм часто доводиться відсувати свої бажання на другий план - заради дитини. Робити те, що не хочеться - знову ж заради нього. Від чогось відмовлятися, чимось жертвувати - як мінімум своїм власним сном протягом декількох років. 

Хто сказав, що бути батьками легко і просто?

Ось проходять роки, і раптом - або не зненацька - дитина чує прозорі натяки або прямі вказівки, що саме і як він повинен батькам.

Бог дає батькам через дітей стільки всього! Навіть не описати словами. Їх обійми, освідчення в коханні, смішні слова, перші кроки, танці та пісні ... Навіть просто вид маленького сплячого ангела - настільки милими Господь їх створив! Перші п'ять років життя з дитини виходить стільки щастя, що воно притягує дорослих як магніт. Далі теж багато різних бонусів, хоч і в трохи меншої концентрації. Тобто через дітей Богом батькам дається так само дуже багато, причому такого, що за гроші не купиш і на дорозі не знайдеш. І все чесно, все компенсується - батьки трудяться, Господь їх винагороджує. Відразу ж, у цій же точці.   Але для того, щоб отримувати всі ці бонуси - треба бути з дітьми поруч. І мати сили і бажання цим насолоджуватися - що теж важливо. Бачити всі ці дари, бути вдячними за них.

Тоді чому батьки відчувають, що їм хтось щось винен?

Тому що їх не було поруч з дітьми, і всі ці бонуси і радості отримав хтось інший - бабуся, няня або вихователька в дитячому садку (хоча остання напевно теж цим не користувалася). Батькам було ніколи дихати дитячими голівками  і обіймати їх посеред ночі. Треба ж працювати, реалізовуватися. Треба кудись бігти, діти не втечуть, подумаєш малюк! З ним не поговориш, що не обговориш день, він начебто нічого не розуміє, йому все одно, хто його качає і годує. Відносини з немовлятами часто вже не вписуються у наше розуміння відносин - яке там, так тільки помити-погодувати-укласти. Ніколи нам милуватися сплячими дітьми, втома така сильна, що можна тільки впасти десь в іншій кімнаті. Немає часу вивчати з ним коників і квіточки. Немає сил на те, щоб разом малювати, ліпити, співати. Всі сили залишаються в офісі.
Але навіть якщо мама не працює, швидше за все, їй теж не до цих дивних «бонусів» і дрібниць. Це ж якась нісенітниця, марна трата дорогоцінного часу… І часто у непрацюючої мами до дітей претензій ще більше - вона ж пожертвувала заради них навіть своєї самореалізацією, не працюючи, так, що потенційний рахунок буде ще вище.

    Діти повертають борг не батькам, вони віддають те ж саме своїм дітям, і в цьому мудрість життя. І пити з дорослих дітей соки - значить тим самим обділяти власних онуків, як це не сумно.

«Вибач, мамо, я нічим не можу тобі цього зараз допомогти. Те, що я повинна тобі, я віддам своїм дітям. Тобі я готова дати вдячність, повагу, необхідну турботу у випадку, якщо це потрібно. І все. Більше нічим не можу допомогти. Навіть якщо дуже захочу. »

Це єдине, що може доросла дитина відповісти своїм батькам, що вимагають повернення боргу.Більше нічого діти нам не повинні. І ми не повинні своїм батькам. Тільки повагу і вдячність - безпосередньо. І передача найціннішого далі. Дати своїм дітям не менше, ніж ми самі отримали. А краще - дати навіть більше, особливо любові, прийняття та ніжності.   

   Щоб у старості не стояти з простягнутою рукою біля 

їхнього будинку, вимагаючи виплат, вчіться 

насолоджуватися вже сьогодні тим, що вам так щедро 

дається згори.